Переосмислення життя і творчості хрестоматійного класика

Критики стверджують, що творчість цього письменника не тільки збагатила українську літературу, а й значно прискорила її розвиток. Його повісті порівнювали з кращими творіннями Гоголя, Котляревського, Тургенєва, Бальзака, Золя, а за манерою подання матеріалу – із картинами Рембрандта. «Кайдашева сім’я», «Микола Джеря», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки», «Причепа», «Хмари», «Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський» склали енциклопедію народного життя, стали визначними творіннями національної та світової літератури.
Проте сучасними інтерпретаціями, як і увагою прогресивних дослідників, постать Івана Нечуя-Левицького, на жаль, обділена. «…У важку, войовничу, заогнену пору Левицький був тим, чого й найрозумніші не розуміють — артистом, творцем живих типів», – зазначав Іван Франко. Про висвітлені колись Валер’яном Підмогильним психоаналітичні аспекти аналізу творчості митця якось усі забули. Вивчаючи в школі, творчість І.С.Нечуя-Левицького вперто заганяли в рамки критичного реалізму.
У книжці «Нечуваний Нечуй» канадський славіст, професор кафедри славістики Торонтського університету Максим Тарнавський подає іншого Нечуя ‒ привабливого, різнобічного, звільненого від усіляких «ізмів».
Максим Тарнавський, «Нечуваний Нечуй». ‒ Пер. Я. Стріхи. ‒ К.: Laurus, 2016
Про доповідь професора Максима Тарнавського на зібранні Наукового Товариства ім.Шевченка в Торонто
Велич особистості: Іван Нечуй-Левицький
Герої України: Нечуй-Левицький – письменник, який протистояв русифікації України
Олександр Рудяченко. Усамітнений у слові